Життя продовжується. У всіх своїх бурхливих течіях. Інколи зовсім протилежних та
противоречивих. Ми намагаємося жити далі. Але інколи так замучуємося від цієї боротьби,
внутрішньої та зовнішньої, що вже не хочемо жити далі і смерть здається нам кінцем цієї
муки.
Бог є ніби німим свідком цієї нашої боротьби. Здається Він зовсім не вмішується у цю нашу
боротьбу. І це складає певну проблему віри тих, хто визнає що Він існує. Але життя тих, хто
відкидає Його, Його існування зовсім не легше. Їм так само треба відповідати на різні закиди
цього життя. Відкидати на самий головний закид — заради чого ми існуємо, мучимося,
боремося, страждаємо і маємо жити далі.
Але є певна спільна риса віруючих і невіруючих. Нас єднає те, що ми усі відживаємо від
того, що просто живемо, робимо дрібні справи. Наше життя складається саме з дрібних
речей. Коли ми щось плануємо, і це потім здійснюється — ми почуваємо щасливими. Хоча
усі прагнемо до речей високих та безмежних, то радіємо речам малих і вкрай не поважним.
Саме життя полягає у цьому буденному нашому просторі. Ми любимо тих хто поряд і
тужимо за тими, хто далеко. Ми намагаємося побудувати свій власний світ. Комусь для
цього достатньо лише нетбука та можливості писати. А хтось потребує речей більш
комфортних. У будь-якому разі наше життя, хоча і спрямоване на великі речі, починаєшся і
облаштовується речами малими. Посмішкою, розмовою з приятелем, добре зробленою
працею. Саме тут починається той захват, те життя, яке стеруменіє до Вічності. Дух діє в нас
там, де б нам здавалося неможливим.
І хоча ми почуваємо себе лише знаряддями, постійно знаходимо себе набагато вищими ніж
нам здається. Бог закликає нам до співпраці. Те, що ми можемо зробити — залежить від нас.
І якщо ми його не зробимо, це добро ніколи не буде існувати у цьому світі. Бог справді
поважає нас і любить нас. Якщо ми цього не розуміємо, то ми насправді сліпі і зовсім нічого
не бачимо, не бачимо правди.
Чи вона гарна? Так, безперечно. Але не це приваблює мене у ній. Те тепло, яке я відчуваю
від неї — воно: ось що приваблює мене у ній.
У голові я прокручую безліч варіантів наших діалогів. Один з них полягає в тому, що вона
мені говорить, що я не знаю її. Певно у цьому, у цій думці яка виникла у мене в голові стоїть
сама головна проблема, питання, яке мене мучить — я не знаю її.
Наше спілкування з нею було обмежене певним простором. Ми не могли подивитися одне на
одного з різних сторін. Я знаю її такою як вона себе мені представила, такою як вона мені
себе подала. Звичайно, я міг би тут обпертися на свою надзвичайну емпатію і сказати, що я
знаю її набагато більше, ніж вона сама про себе мені колись казала. І знову я кажу собі: яке
це все значення?
Чи не має значення бажати бути з іншою? Усе одно не можна до кінця пізнати іншу людину.
А навіть якби це і було можливо, то людина мінлива. Зараз вона така, а через хвилину вона
вже інша. Тим більше люди змінюють з роками. Ти виходиш за гарну молоду дівчину, а
потім тобі приходиться жити зовсім з іншою людиною. Так що тут знання наврядчи
допоможе.
Треба довіритися. Але кому? Чому? Як віруючий я зіслатися на Бога. І сказати, що треба
довіритися Йому. Мені інколи так і здавалося містерія вінчання: ти береш її, приводиш до
Нього і кажеш благослови, а потім вже сапаєш усе подальше життя. Тепер я думаю про щось
зовсім інше. А як обрати. Як дізнатися, що це саме вона. Як довіритися. Як відкрити двері
свого серця іншій людині. Як полюбити.
Ось вона стоїть переді мною гарна. А я думаю. Що це значить? Що я її не люблю? Чи
люблю, але боюся? І що з цим робити?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Как много на свете конфессий - Лариса Попова Я делюсь с вами одной из песен сына (с его согласия), которые Бог дал, когда ему было 15 лет.
Заполняя анкету, на вопрос: К какой христианской конфессии Вы себя относите? -Он ответил: ХРИСТИАНИН.
А КАК ответили бы Вы?
Когда мы ищем Бога, то обилие религиозных ХРИСТИАНСКИХ течений несколько обескураживает нас поначалу. Особенно удивляет ИСКРЕННОСТЬ, с которой каждый отстаивает свои конфессиональные доктрины и предания; используя и Библию, и религиозную литературу, обвиняет ВСЕХ иных в ереси, сектанстве, обольщении, заблуждении и т. п.
А КАК смотрит на это Господь Иисус Христос, Глава Церкви?
Из какой поместной церкви, конфессии, религиозного христианского течения Его, Господа Церкви, не попытались бы изгнать СЕГОДНЯ за
несоответствие НАШЕМУ религиозному вИденью, нашим религиозным идеям?
Я просила у Бога СЛОВО ИСТИНЫ...
Чем и делюсь с вами на этом ХРИСТИАНСКОМ сайте: ДЛЯ ТЕБЯ.
(последнее: рубрика Публицистика: ,,В ДУХЕ И ИСТИНЕ,,)
Иисус Христос, Благословенный Господь Слова Твоего - Библии; откройся нам, как Бог ЖИВЫЙ и Царь Вечный, желающий и способный учить КАЖДОГО из нас ЛИЧНО, через прямое и непосредственное ОБЩЕНИЕ с Тобою, ЖИВЫМ Богом, и Наставником, и Учителем, и Другом, и Советником, и Братом. Как Ты учил Павла Апостола, так учи нас. Молимся Тебе, Благословенный Божий Сын Христос Иисус Владыка, как Господу, Который ВЧЕРА и СЕГОДНЯ и ВОВЕКИ Тот же; в молитве СОГЛАСИЯ, ибо Ты сказал: БУДЬТЕ ЕДИНО, как Я Един. Слава Отцу и Сыну и Святому Духу. Вовеки слава. Аминь.
